Лікарі врятували від ампутації ногу 25-річного воїна, який отримав поранення під Бахмутом

Історія військового

Ілля Дмитришин родом із села Борщовичі, що на Львівщині. У військо хлопець пішов добровільно через рік після початку повномасштабного вторгнення.

“Таке рішення ухвалив, бо сприймав це як належне. Адже воювати рано чи пізно піде кожен, а переховуватися від ТЦК мені було б соромно. То був мій чоловічий обовʼязок”, – згадує Ілля.

Також він додає, що пішов на війну заради свого маленького сина Мар’яна. Його іграшкову машинку Ілля потім носив на бронежилеті, як нагадування про те, що він має подбати про майбутнє сина.

Ілля думав, що у війську стане парамедиком, оскільки має медичну освіту, але його розподілили у кулеметники 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. У її складі він воював на Бахмутському напрямку, де у вересні торік отримав важке кульове поранення в ногу. Іллю терміново доправили в Харків, де лікарі стабілізували стан пацієнта, встановили апарат зовнішньої фіксації та потому скерували до Львова.

Ілля Дмитришин проходить реабілітацію у Львові (фото: facebook.com/unbroken.ua)

У центр “Незламні” пацієнт надійшов з масивним дефектом мʼяких тканин в ділянці стегна і великим дефектом стегнової кістки – близько 7 см. Порятунком кінцівки займалася ціла команда ортопедів-травматологів.

“Спершу побороли і інфекцію, потім зафіксували стегнову кістку пластиною і заповнили кістковий дефект цементним спейсером з антибіотиком за методикою Masquelet. Цей метод дозволяє провести заміщення масивних дефектів великих кісток за допомогою формування організмом мембрани навколо заповненого цементним спейсером дефекту”, – розповідає ортопед-травматолог Юрій Кіт.

Після формування оболонки, травматологи видалили наповнювач та пересадили кістковий трансплантат з таза пацієнта. Втручання минуло успішно – кінцівку вдалося зберегти.

“Прогнози мені спершу давали, що я буду десь пів року лежати в ліжку і нічого не можна буде з цим зробити. Я дуже боявся цього. Але вже на 3-й день після першої операції я вийшов на вулицю на милицях. Рух – це життя. Для мене втратити мобільність і бути прикутим до ліжка – страшний сон”, – зізнається Ілля.

Зараз військовий проходить реабілітацію, але хоче знову повернутися на фронт. Каже, що не може допустити, щоб його синові теж довелося воювати. Найбільша мрія Іллі – аби його син зростав у мирній країні, яка перемогла у війні.